коли мій батько був малий, його нерідко зачіпали пацанчики з району. для цього були підстави:
1) маленький зріст;
2) його дід мав прізвище Воробйов. А Воробйов - це горобець. А горобець - це рудий птах. А рудий птах - це "жиденя". Значить, треба бити.

el pasado

вирішила собі поновити цю жжшну "рубрику".
згадала історію про всеукраїнську олімпіаду для школярів у Луцьку, на яку мене відправили, здається, в 11-му класі. орієнтовно був 1997 рік.
школярів-географів поселили у готелі "Світязь". ми з дівчатами з вінницької команди пізнавали радості свободи від батьківського контролю і споживали чимало різного алкоголю. в якийсь із таких веселих вечорів ми пили разом з симпатичним волинякою-унсовцем. він зачарував мене своїми ультраправими розповідями (для вінничанки це був новий досвід). і говорив, що я схожа на якусь їхню мадонну. цікаво, що то за мадонна ;)
ми навіть обмінялись номерами стаціонарних телефонів, але так ніколи і не зідзвонювались.

як тебе не любити

Київ так неймовірно пахне зараз липами. А іще вчора показувала його парочці американців. Нєожиданно виявилось, що він став дуже живий і прекрасний. Мурали, скульптурки, музиканті різні-прерізні, чуваки з гігантськими бульбашками, і навіть кави є де випити. Мімімі